WWW.EL.Z-PDF.RU
БИБЛИОТЕКА  БЕСПЛАТНЫХ  МАТЕРИАЛОВ - Онлайн документы
 


«назва територіального відділення МАН; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада наукового ...»

Від вульгарної квіткарки до прекрасної леді. Образ Елізи Дулітл за драмою Б. Шоу Пігмаліон.

прізвище, ім’я, по батькові автора;

назва територіального відділення МАН;

назва базового позашкільного навчального закладу;

навчальний заклад;

клас;

населений пункт;

прізвище, ім’я, по батькові, посада наукового керівника.

Актуальність теми роботи. У часи Бернарда Шоу — більше ста років тому, дійсно, важко було вирватися з того соціального середовища, до якого належав від народження. Кожен мав ніби своє тавро: плебей, буржуа, аристократ – аналогічно до наших часів. Але саме ті, хто прагнув чогось більшого, зуміли йти далі, змогли змінити життя і довести, що свобода, розкутість духу, висока культура роблять із людини людину. Саме таким нам показує автор Бернард Шоу первообраз Елізи Дулітл у творі «Пігмаліон». Образ Елізи можна наблизити до дівчат із нашого сучасного світу. І досі є дівчата, особливо серед молоді, підлітків, які ведуть себе аналогічно до первообразу Елізи. Але які обставини повинні виникнути в їхньому житті, щоб відбулась, або хоча б почалась трансформація на краще, відбувся прогрес, а не регрес особистості?...

Мета роботи: дослідити та оцінити ефект трансформації образу Елізи Дулітл у творі Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Для виконання сформульованої мети роботи, нами були поставлені наступні завдання:

1. Провести біографічно-творчий нарис Бернарда Шоу як автора п’єси.

2. Визначити новаторські принципи драматургії в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон».

3. Проаналізувати трансформацію образу Елізи Дулітл від вульгарної квіткарки до прекрасної леді

Об’єкт дослідження: твір Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Предмет дослідження: процес, передумови ти насліди трансформації образу Елізи Дулітл у творі Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Отже, сюжет твору був іронічною, а часом і пародійною стилізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. У ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дулітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс.

ЗМІСТ

TOC \o "1-3" \h \z \u ВСТУП PAGEREF _Toc400656849 \h 4РОЗДІЛ 1 Бернард Шоу - творець соціально–аналітичної драми–дискусії PAGEREF _Toc400656850 \h 71.1. Принцип парадоксу як основний принцип побудови сюжету п’єс Бернарда Шоу PAGEREF _Toc400656851 \h 71.2. Міфологічна основа та сучасний зміст п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон» PAGEREF _Toc400656852 \h 15РОЗДІЛ 2 Трансформація образу Елізи Дулітл в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон» PAGEREF _Toc400656853 \h 192.1. Актуальність конфлікту між зовнішньою культурою і духовними цінностями людини в п’єсі «Пігмаліон» PAGEREF _Toc400656854 \h 192.2. Трансформація образу Елізи Дулітл від вульгарної квіткарки до прекрасної леді PAGEREF _Toc400656855 \h 24ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc400656856 \h 27СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ PAGEREF _Toc400656857 \h 30

ВСТУПАктуальність теми роботи. У часи Бернарда Шоу — більше ста років тому, дійсно, важко було вирватися з того соціального середовища, до якого належав від народження. Кожен мав ніби своє тавро: плебей, буржуа, аристократ – аналогічно до наших часів. Але саме ті, хто прагнув чогось більшого, зуміли йти далі, змогли змінити життя і довести, що свобода, розкутість духу, висока культура роблять із людини людину. Саме таким нам показує автор Бернард Шоу первообраз Елізи Дулітл у творі «Пігмаліон». Для вищого світу важливий лише зовнішній бік: манери, одяг, мова, походження. Еліза все це добре засвоїла, вона вміло грає свою роль. Образ Елізи можна наблизити до дівчат із нашого сучасного світу. І досі є дівчата, особливо серед молоді, підлітків, які ведуть себе аналогічно до первообразу Елізи. Але які обставини повинні виникнути в їхньому житті, щоб відбулась, або хоча б почалась трансформація на краще, відбувся прогрес, а не регрес особистості?...

Еліза виросла духовно, вона розрізняє вихованість і нахабство, напускний і справжній аристократизм, вона тонко відчуває добро і зло. Її дратує те, що професор, який узявся її навчати, сам не вміє поводитися чемно ні вдома, ні в товаристві. Квіткарка — дівчина з народу — отримала необхідні знання, її інтелект зріс, вона не має титулу герцогині, але досягла потрібного рівня, до того ж Еліза збагатилася духовно. Вона переросла навіть свого учителя. Але Хіггінс сприймає її лише як піддослідну істоту, матеріал для своїх досліджень. Еліза протестує проти такого ставлення: її розум, душа, почуття вимагають взаємоповаги, людськості у стосунках. Дівчина дорікає професорові за те, що він перетворив її на «герцогиню»: «Краще б ви мене не чіпали... Навіщо ви забрали в мене незалежність? Чому я погодилась на це?». Еліза усвідомлює, що вона «проста й темна», і їй боляче, що видатний професор, учений, джентльмен ставиться до неї як до порожнього місця. «У мене такі ж почуття, як у всіх,— каже вона,— Мені хочеться лагідного слова, уваги».

Еліза з її відомим діалектом спочатку не зацікавила професора, тому він безцеремонно вигукнув: «Забирайся геть — ти мені не потрібна». Але Еліза вміла стояти на своєму: три страусових пір'їни героїчно трималися в неї на капелюсі. Спочатку їй вдалося розчулити полковника Пікерінга — це вихована людина, яка чемно поводиться і з посудницею, і з квіткаркою. Пікерінг, зацікавлений поведінкою і пропозицією Елізи, нагадує професорові про вчорашню розмову, і два дорослих чоловіки укладають угоду: Хіггінс береться за півроку навчити дівчину мови й манерам, полковник оплачує витрати на утримання Елізи.

... Ранковий промінець доторкнувся до кінчика носа доньки сміттяра, здригнулися її пухнасті вії і вона повернулася з королівського розкішного палацу додому. Ні, не розпач охопив Елізу. Вона тепер знала, що мала робити! Пам'ять у неї була гарна, і вона згадала, що один із джентльменів, який добре знає мову, називав свою адресу: «Вімпол-стрит, 37». «Приходьте до мене завтра»,— сказав він «капітанові». «І я прийду,— подумала Еліза,— хіба я не маю права брати уроки мови? Я навчуся розмовляти правильною англійською і мене візьмуть у квітковий магазин. Чом би й ні?».

Еліза причепурилася і «на таксі» поїхала до найвідомішого лондонського професора фонетики містера Генрі Хіггінса. У кого ж як не в нього навчатися мови бідній лондонській дівчині?! Експеримент Хіггінса завершується блискуче: за декілька місяців вулична квіткарка під впливом життєвих умов, інтелектуального спілкування, навчання мови перетворюється на «герцогиню». Вона вражає вище товариство манерами, мовою, знаннями.

Пігмаліон витворив Галатею! Із «грудки бруду» засобами мистецтва за допомогою «чарівного різця»! Хіггінсу вдалося зробити довершений витвір, який вражає всіх. Квіткарка змінилася, у її душі розквітли найкращі вияви людських почуттів і талантів. У кожної людини живуть таланти, потрібно тільки зуміти їх розкрити…

Для більш детального аналізу твору Бернарда Шоу «Пігмаліон» та трансформації образу Елізи Дулітл мною була вибрана саме ця тема роботи.

Мета роботи: дослідити та оцінити ефект трансформації образу Елізи Дулітл у творі Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Для виконання сформульованої мети роботи, нами були поставлені наступні завдання:

1. Провести біографічно-творчий нарис Бернарда Шоу як автора п’єси.

2. Визначити новаторські принципи драматургії в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон».

3. Проаналізувати трансформацію образу Елізи Дулітл від вульгарної квіткарки до прекрасної леді

Об’єкт дослідження: твір Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Предмет дослідження: процес, передумови ти насліди трансформації образу Елізи Дулітл у творі Бернарда Шоу «Пігмаліон».

Методи дослідження в роботі використані такі: пошуковий по наявній рецензійній та художній літературі із аналізом знайденого матеріалу, аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняння, класифікація, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, систематизація, абстрагування та конкретизація, уявний експеримент, аналіз тексту твору та рецензії на твір.

Дана робота складається із вступу, двох основних складних розділів, висновку та списку використаної літератури. РОЗДІЛ 1 містить теоретичну частину для вирішення завдань дослідження і складається із двох підрозділів. Розділ описує біографічно-творчий нарис Бернарда Шоу та новаторські принципи драматургії, що використав автор у п’єсі «Пігмаліон». А в РОЗДІЛі 2 по підпунктах наведені результати дослідження процесу трансформації образу Елізи Дулітл у творі Бернарда Шоу «Пігмаліон», передумови цього процесу та наслідки.

Робота ґрунтується на аналізі першоджерела твору та рецензійних матеріалів по темі дослідження.

РОЗДІЛ 1 Бернард Шоу - творець соціально–аналітичної драми–дискусії1.1. Принцип парадоксу як основний принцип побудови сюжету п’єс Бернарда ШоуБернард Шоу — видатний англійський драматург, критик, романіст і громадський діяч, представник «нової драми» кінця XIX — першої половини XX століття. Натхненний новаторством Г. Ібсена, він створив власну, цілком оригінальну театральну естетику — інтелектуальний проблемний реалістичний театр. Бернард Шоу — найвидатніший англійський драматург із часів В. Шекспіра, реформатор, який вплинув на розвиток театру ХХ століття. Народився 1856 року в Дубліні (Ірландія). Почав працювати клерком у віці 15 років. У 1876 році з Ірландії переїхав до Англії. У 80-ті роки Бернард Шоу працював літературним рецензентом, театральним оглядачем та музичним критиком у кількох британських газетах і журналах, де на нього вперше звернули увагу як на талановитого автора. У 1885 році Шоу написав першу п'єсу «Дома удівця»; опісля — «Волокита» (1893) і «Професія місіс Воррен» (1893–1894) [6]. Значної популярності набула комедія Шоу «Пігмаліон» (1912).

Прочитавши «Капітал» Маркса, Шоу відразу й беззастережно прийняв ідеї соціалізму. Відтепер і назавжди він вважав себе пропагандистом соціалізму, а вже потім письменником, драматургом, громадським діячем. У 1884 р. він вступив до Фабіанського товариства, мета якого полягала в перетворенні суспільства з капіталістичного в соціалістичне. У товаристві Шоу виступав з лекціями, у яких виявився його унікальний ораторський талант. Беручи участь у мітингах, він відточував свою ораторську майстерність, дар сатирика й уміння поглянути на звичні речі під незвичним кутом зору.

Свої найзначніші праці за 30-річний період громадської діяльності Шоу опублікував у збірці «Нариси фабіанського соціалізму». У статтях цієї збірки він, окрім іншого, виступав на підтримку соціалізму і проти анархізму. Громадська діяльність Шоу не обмежувалася полемічними виступами, політичними памфлетами й літературою — він працював також у місцевому управлінні того району, у якому жив, потім — муніципальним радником. На цих посадах він діяв у комітетах охорони здоров'я, водопровідному, житлового будівництва. Захопившись такого роду діяльністю, Шоу навіть висунув у 1924 р. свою кандидатуру до лондонської Ради графства від прогресивної партії. Проте, відмовившись від звичайних методів передвиборної боротьби, не бажаючи йти на компроміси з опонентами й не прагнучи сподобатися рядовому виборцю, він в діалогах з ними виявив небажання миритися з їхніми переконаннями, висміював їхні забобони і знання. Отже, у результаті, відштовхнув від себе всіх — католиків, лібералів, консерваторів, звичайних виборців і, зрозуміло, не пройшов до парламенту.

Бернард Шоу у 30-х роках виступав за вбивство людини, якщо вона є паразитом у суспільстві і нічого не здатна зробити для суспільства корисного. Він послуговувався ідеями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Спочатку його ідеї сходились із послідовниками Гітлера, але пізніше він відмовився від підтримки Гітлера, оскільки вважав, що паразити суспільства є не тільки серед євреїв [3]. Бернард Шоу виступав за застосування гуманного газу, як спосіб позбавлення від «паразитів» суспільства. Пізніше, як відомо, цей газ буде винайдений і широко застосований у концентраційних таборах нацистської Німеччини.

Яскрава ілюстрація поглядів Б.Шоу з його щоденників: «Маючи справу з особами, яких неможливо приручити, які за своєю сутністю не здатні стримати своїх насильницьких чи власницьких потягів і не мають застережень щодо пожертвування іншими задля власної зручності; карати таких осіб було би сміховинно. Ми можемо так само намагатися карати шматок черепиці за те, що вона впала з даху і вдарила по голові священика. Але вбивати їх цілком виправдано і дуже потрібно»[2].

Б. Шоу заперечував факт українського голоду й репресій проти української інтелігенції. Коли Б. Шоу, який відвідав СРСР з 21 по 31 липня 1933 p., європейські журналісти запитали про голод, він із властивим собі цинізмом відповів, що ніколи і ніде не їв так смачно, як у СРСР [2]. Письменник загалом відзначався винятковою аморальністю та подвійними стандартами, попри те, що його міфологізована постать є одним зі зразків «моральності» в літературі XX сторіччя [3].

Творець нового театру «ідей», «драми-дискусії», продовжувач традицій інтелектуального мистецтва Г. Ібсена, про що заявлено в книзі «Сутність ібсенізму» (1891). У цілому Б. Шоу написано 47 п'єс. Найбільш відомі: «Пігмаліон» (1913), «Дім, де розбиваються серця» (1919), «Візок з яблуками» (1929). У 1925 році після гучного успіху трагедії «Свята Іоанна» (1923) про Жанну д’Арк стає лауреатом Нобелівської премії [6].

Англійський драматург створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої – не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає «драми-дискусії».

Саме Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостро соціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему.

На українській сцені вперше ставив п'єси Бернарда Шоу Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948).

«Пігмаліон» — це драматичний твір, призначений для виконання на сцені. Аналізуючи образ головної героїні, ми повинні в першу чергу враховувати особливості комедії як жанру. Зміст будь-якої п'єси — це розмови дійових осіб у формі діалогу або монологу. Мова персонажів супроводжується ремарками — авторськими вказівками про обстановку дії, про внутрішній стан і поведінку героїв, їхню міміку і жести [5].

Кожне слово і кожна дія розкривають характер персонажу, його настрій, мрії, місце у вирішенні основного конфлікту. Істотна ознака драми — дія, через яку перед глядачем постає людський характер, вчинки героя, його духовний світ. Автор говорить не сам, а вкладає свої думки в діалоги та монологи дійових осіб. До того ж у «Пігмаліоні» драматург обрав матеріал, який вже сам по собі передбачає велику увагу до слова [4].

Античний міф — основа п'єси Б. Шоу «Пігмаліон». Автор назвав її «романом на п'ять актів» і присвятив відомій актрисі Кемпбелл — першій виконавиці ролі Елізи Дулітл. В основу п'єси покладено античний міф про скульптора Пігмаліона. Він зневажав жінок, а на перше місце у житті ставив мистецтво. Якось він вирізьбив із слонової кістки статую морської богині Галатеї. Його творіння було настільки прекрасним і довершеним, що скульптор закохався у німу статую. Пігмаліон попросив богиню Афродіту оживити статую. Богиня пішла назустріч творцеві і незабаром Галатея стала дружиною Пігмаліона. Однак п'єса Б. Шоу далека від художнього переказу античного міфу. Вона збагачена авторськими доробками, художньо довершена, хоча основна думка міфу збережена.

Вона є єдиною що для міфу, що для п'єси Б. Шоу: погляди людини не можуть бути сталими і незмінними, життєві обставини змінюють і саму людину. Позбавлений форми шматок глини в руках справжнього митця може стати витвором мистецтва. Сила його — безмежна, адже саме мистецтво пробуджує духовну сутність людини і наділяє її красою і внутрішньою свободою [5].

П'єсою «Пігмаліон» Б. Шоу довів, що люди з народу аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. Якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. Проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим. П'єса спонукає глядача або читача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі Елізи Дулітл. Та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. Душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва [1].

Двоє вчених — знавець фонетики Хіггінс і його шанувальник з Індії Пікерінг — стали свідками брутальної розмови квіткарки з молодим паном. Знавець фонетики був вражений вимовою квіткарки, бо «з такою вимовою сидіти... повік у канаві». Щось його змушує сказати співрозмовникові, що, попрацювавши над мовою дівчини, він міг би перетворити її на герцогиню, а вже покоївкою чи продавчинею вона б могла легко влаштуватися на роботу. Дівчина почула ці слова і наступного дня прибула до лабораторії Хіггінса з проханням давати їй уроки фонетики. Вона навіть обіцяла заплатити вченому. Хіггінс хотів відмовитися від набридливої квіткарки, але Пікерінг нагадав йому вчорашню розмову і запропонував експериментальним шляхом перевірити, чи зможе Хіггінс за три місяці зробити з вульгарної квіткарки герцогиню і ввести в оману світське товариство її бездоганною вимовою. Хіггінс погодився і взявся за тяжку працю. Експеримент вийшов вдалий. І це відповідало переконанням самого драматурга, що мистецтво здатне творити чудеса. Професор фонетики допоміг Елізі Дулітл досконало опанувати англійську літературну мову, манери світських панн і стати схожою на справжню леді [4].

На початку п'єси Еліза невпевнена перелякана дівчина. Вона постійно відстоює свою честь, підкреслюючи, що нікого не ображає, ні до кого не чіпляється: «Ой, сер, будь ласка, не дозволяйте йому заявляти на мене. Ви не знаєте, що мені за це буде! У мене відберуть патент, мене викинуть на вулицю за те, що я прилипаю до чоловіків!» її лякає все, а найбільше цей дивак, який записує всі почуті розмови. Вона просить прочитати те, що він записав. Побачене настільки вражає дівчину, що вона не може зупинити сльози. Звертає увагу на себе й той факт, що побачивши записи незнайомця, квіткарка навіть не розуміє мети всіх цих дій. Вона чіпляється до слова «кептен», обіцяє виправитися.

Мовна партія героїні перенасичена жаргонною лексикою. Вона вживає слова, що не відповідають ані лексичним, ані граматичним нормам літературної мови, неправильно будує речення, Еліза постійно вживає різноманітні вигуки, зойки, які, на її погляд, якнайкраще передають думки й емоції.

Людина із записною книжкою виносить свій вирок: жінка, що народжує такі потворні звуки, не має права сидіти у будь-якому місці. «Не забувайте, що ви людська істота, яка наділена душею та Божественним даром членороздільної мови. Ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії. А ви тут сидите й скрекочете як жаба». Посилюючи загальне враження від почутого, драматург подає у ремарках зауваження, що не всі ті слова, якими користується героїня, можна передати за допомогою сучасного правопису [5].

У другій дії квіткарка демонструє важливу рису свого характеру — наполегливість. Вона мріє змінити життя на краще. їй набридла панель, де вона заробляла гроші. Звісно, вона не продавала своє тіло, але навіть як квіткарка не мала прав. Кожен, хто мав таке бажання, міг її образити.

Квітковий магазин був її мрією. До речі, мрією, яку вона хотіла, пристрасно бажала втілити в життя. Можливо, якась інша дівчина на її місці так і продовжувала би мріяти про щасливе майбутнє, але задовольнялась би обмеженими можливостями і куцою дійсністю. Зустріч з Хіггінсом не була випадковістю. Це був щасливий випадок, яким вона уміло скористалася. Життєві випробування, очевидно, загартували її, підготували до того, щоб гідно долати всі перешкоди жорстокої дійсності. Вона не була сиротою. Мала батька й мачуху, але рідним не потрібні були її проблеми. Батько відстоював доволі помірковані погляди: він не був ані злодієм, ані добродієм. Обрав для себе золоту середину, яка дозволяла йому дуже не напружувати духовні та фізичні сили. Почувши про те, що донька потрапила до будинку якогось заможного пана, він вирішив скористатися цим шансом.

Незадовго перед тим Еліза відмовлялася від грошей та діамантів, які їй пропонував Хіггінс як винагороду за слухняність, проте Дулітл - батько не соромиться просити гроші за власну доньку. Мовляв, він її виховував, одягав, годував, невже тепер він не може отримати за це винагороду. Ми розуміємо, в чому полягає життєве кредо цього пана: найогидніші думки він огортає у приємну форму. Він завжди говорить лише те, що думає. Постійно вихваляється, що навмисно обрав таку життєву позицію та знає всі свої гріхи. Як пам'ятаємо, трохи пізніше Дулітл отримує у спадок велику купу грошей — і відмовлятися від них не збирається. Тому не дивно, що його донька діє у житті так наполегливо та завзято.

У четвертій дії перед нами постає зовсім інша Еліза. Це впевнена у собі жінка, яка так просто не стане віддавати своє щастя. Вона вже зрозуміла, що не є хазяйкою у будинку Хіггінса. Він навчив її правильній літературній вимові. Завдяки наполегливій праці і своїй красі вона підкорила світ, але цей дивак-науковець ніби й не помічав чарів.

Ударом для Елізи стає і новина про те, що для Хіггінса вона не мала великої цінності, він просто виграв парі. У душі Елізи борються дві думки: вона зрозуміла, що по-своєму закохалася у вчителя, а, з іншого боку, не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина починає поводити себе як справжня леді, яку образили. Вона висловлює весь негатив, що накопичувався протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза дуже сильна особистість, але Хіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який врешті-решт подарував їй перемогу над обставинами.

Не будемо забувати, що «Пігмаліон» — це комедія. Комедія, як правило, висміює негативні явища нашого життя з метою виховання. Побачивши на сцені реальність, відбиту крізь призму сміху, починаєш адекватно оцінювати власну поведінку і поведінку оточуючих. Історія Елізи Дулітл дуже актуальна у наш час і у нашій державі. Це історія попелюшки, яка завдяки своїй наполегливості, працьовитості, та що там казати, нахабності, помножених на щасливий випадок, зуміла вирватися з міцного кола, в яке була заточена фактом народження. Не слід забувати нам також і про те, що основний крок на цьому шляху був зроблений завдяки оволодінню нормами рідної мови [1].

1.2. Міфологічна основа та сучасний зміст п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон»Назва п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон» пов’язана з образами античності. Скульптор Пігмаліон, герой давньогрецького міфу, зневажав жінок і уникав їх. Його полонило мистецтво. Свій потяг до прекрасного він втілив у статуї Галатеї, дівчини, яку він вирізьбив зі слонової кістки. Зачарований власноручним творінням, Пігмаліон закохався в Галатею і одружився з нею, після того як на його прохання її оживила богиня Афродіта. Проте п’єса Б. Шоу не є художнім переказом цього міфу. Драматург, вірний своїй пристрасті до парадоксів, вирішив повернути міф по-новому — що несподіваніше, то краще. Галатея з міфу була ніжною і покірною, «Галатея» в п’єсі Шоу мала збунтуватися проти свого «творця». Пігмаліон і Галатея античності одружуються, герої ж п’єси не повинні цього робити. І, нарешті, «Галатея» Шоу мала оживити «Пігмаліона», навчити його людським почуттям. Дію було перенесено в сучасну Англію, скульптор перетворився на професора-лінгвіста, який проводить науковий експеримент [6].

Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжету якої — парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання. П'єса Шоу не про кохання, на чому автор неодноразово наполягає в післямові, у численних коментарях до її сценічних постановок.

Тема п'єси — процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси – соціальна комедія, у центрі якої поставлені проблеми великого суспільного значення.

Соціальна критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість; тверезий погляд на положення простих людей, осуд люмпенської психології як споживчого підходу до життя. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Проблеми науки: значення мови як найважливішого фактора в розумовому і духовному розвитку особистості [6].

Сюжет твору Бернарда Шоу перегукується із сюжетом античного міфу, але він сповнений комізму, та дія п’єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові. Головна героїня Еліза Дулітл — вулична квіткарка, яка торгує біля міського театру. Цю двадцятирічну дівчину не можна назвати привабливою, бо розпатлане волосся, обвітрене обличчя ніяк не прикрашають її. Еліза не має гарного смаку і достатньої кількості грошей, про що свідчить її вбогий одяг. Завжди вона вдягнена в старенький чорний капелюшок, пальто із чужого плеча, ношену спідничку, латаний фартух та стоптані старенькі черевички.

Лондонські джентльмени — професор Хіггінс і полковник Пікерінг зацікавилися цією «замазурою», цим «екзотичним» створінням. Хіггінс хотів здивувати друга своїми фаховими здібностями, і саме для цього йому був потрібен цей «експеримент». Жартуючи, для розваги, вони вирішили «зробити леді з пучка моркви», перетворити смішну дикунку на «даму з вищого світу», видати її за герцогиню й переконатися в тому, що «експеримент» досяг мети. Еліза, нічого не підозрюючи, погоджується навчатися правильній вимові, бо хоче поступити продавцем у магазин квітів та до того ж заплатити Хіггінсу за цю роботу: «мені з милості нічого не треба». Саме в цих словах бідної дівчини звучить стільки гідності, стільки щирості, що не можна не захоплюватися головною героїнею. І ось професор розпочав «експеримент». Для нього — це суто наукова справа, а Еліза… — «піддослідний кролик» [5].

Хіггінс із захопленням зауважив другу: «Побачите, як я оформлю цей матеріал. Ми примусимо її розмовляти…» Експеримент тривав, і Еліза за деякий час досягнула певних успіхів. Поступово вона стає для Хіггінса і полковника Пікерінга зразковою лялькою: вони купують їй красиве й модне вбрання, навчають бездоганній вимові, світського етикету, шляхетних манер. Зневажливо дивилась на все це місіс Хіггінс, бо розуміла, що людина — то не іграшка, застерігала сина, але марно: «Діти ви, діти! Завели собі живу ляльку й граєтеся нею». Досить виразно звучить порівняння, до якого вдається полковник Пікерінг: «Ця дівчина просто геніальна. Справжня папуга!» Освічені джентльмени не замислювалися над тим, що Еліза — жива істота, що вона має почуття власної гідності, може закохатися, страждати, мати свої бажання, мрії, зрештою — в неї мусить бути своє майбутнє. Хіггінс не бачив ніякої проблеми, бо вважав, що дівчина після закінчення «експерименту» зможе жити, як захоче, «користуючись перевагами науки».

Бернард Шоу показує, як розквітнула його героїня, як вона, позбавившись поганої вимови та брутальних манер, перетворилася на справжню леді, яка була морально значно вищою за аристократок. Несподівано для всіх пробуджується і її особистість, з тонкими почуттями, вимогливістю, навіть вишуканістю. Драматург переконує нас у тому, що Еліза має неабиякі природні здібності, світлий розум, вона винахідлива, кмітлива, має внутрішнє благородство, дивує своїм умінням тверезо мислити, зважувати обставини. Звертаючись до своїх вчителів, вона каже: «Мені хочеться лагідного слова, уваги… все ж таки я людина, а не порожнє місце…» Бернард Шоу показує, як відбувається не тільки «перетворення» Елізи, а також її моральне пробудження. Яка подальша доля чекає на цю дівчину? Ким стане бідна, але духовно й інтелектуально розвинена колишня квіткарка у світі жорстокої конкуренції? Якось, блукаючи вночі вулицями міста, вона зрозуміла, що назад їй дороги нема, але що чекає попереду? «Я забула свою мову, можу розмовляти тільки вашою»,- каже Еліза Хіггінсу. Експеримент успішно закінчився, Еліза дійсно стала схожою і мовою, і манерами на будь-яку даму вищого світу. Але не тільки Хіггінс гарно попрацював над дівчиною, а й вона вплинула на його душу, зробивши з байдужого професора фонетики, черствого вченого, чутливу палку людину.

Бернард Шоу підкреслює, що зовсім не важливо, до яких верств суспільства належить людина; якщо вона чуйна, добра, щира, розумна, то шлях у майбутньому обов’язково знайде. Що чекає улюблених героїв Шоу Хіггінса та Елізу — митець не говорить, бо дає можливість кожному з нас, своїх читачів чи глядачів, доміркувати у своїй уяві щасливу кінцівку.

П'єса Б. Шоу швидко здобула популярність. Окрім того, сюжет «Пігмаліона» став основою мюзиклу «Моя прекрасна леді», а за його мотивами створено фільм-балет «Галатея» [6].

РОЗДІЛ 2 Трансформація образу Елізи Дулітл в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон»2.1. Актуальність конфлікту між зовнішньою культурою і духовними цінностями людини в п’єсі «Пігмаліон»Визначальною рисою всієї творчості Б.Шоу є особлива увага до Людини та живого світу. Г.С. Сковорода добре усвідомлював прагматичну значущість слова. Людське щастя Б.Шоу розглядає через призму внутрішньої натури людини. Справжнє щастя незалежне від зовнішніх чинників і тому може стати надбанням кожної людини. Концепт щастя пов’язаний у мислителя не з концептом бажання, а з концептом задоволення. Щастя пов’язується у Бернардом Шоу з таким важливим принципом, який визначає сенс людського буття, – жити «за природою». Труд творчий, праця за природним нахилом – джерело справжнього щастя. Своїм розумінням щастя Б.Шоу ніби захищає людську природу від примітивного її зведення до споживання та корисливості.

Оскільки в п’єсі «Пігмаліон» старанно підкреслюється вплив середовища на людину, у глядача може скластися враження про те, що характери в світі героїв Бернард Шоу цілком піддаються обмеженню впливом середовища.

Для попередження такої помилки Бернард Шоу із такою ж старанністю й обґрунтованістю вніс у свою п’єсу контртезу про існування природних здібностей та їх значення для характеру тієї чи іншої особистості. Це положення конкретизується одразу в чотирьох головних героях п’єси: Елізі, Хіггінсі, Дулітлі та Пікерінзі. Взагалі, Бернард Шоу приділяв значну увагу природним здібностям людини. Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів. Навчити людину чогось можна лише тоді, коли особистість учня священна (Хіггінс) [4].

Найбільш переконливим образом теза про наявність природних здібностей та їх значення для створення характерів демонструється на прикладі протиставлення Хіггінс – Пікерінг. Обидва вони за своїм соціальним становищем джентльмени, але з тією лише різницею, що Пікерінг і за своїм темпераментом джентльмен, у той час як Хіггінс схильний до грубості. Звичайно, Бернард Шоу дає можливість проявлятися грубості Хіггінса в суспільстві в значно модифікованій формі. При всій вродженій схильності до безцеремонного вираження своїх думок, правди, Хіггінс не допускає в суспільних колах такої грубості, яку ми спостерігаємо при спілкуванні його з Елізою. Коли його співбесідниця місіс Ейнсфорд Хілл через свою обмеженість думає, що було б краще, якби люди вміли бути відвертими й говорити те, що думають, Хіггінс протестує: «Заради бога! Це було б непристойно».

«Пігмаліон» – насмішка над прихильниками «блакитної крові». «Кожна моя п’єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя» [1], – так говорив сам автор про свою п’єсу. Характер людини визначається не безпосередньо середовищем, а через міжлюдські, емоційно забарвлені стосунки й зв’язки, через які людина проходить в умовах свого середовища. Людина – чуттєва істота, а не пасивний предмет, якому можна надати будь-якої форми, подібно до воску. Якого великого значення Бернард Шоу надає як раз цьому питанню, підтверджується висуванням його до центру драматичної дії.

Слід перш за все підкреслити те, що «Пігмаліон» є веселою, блискучою комедією, останній акт якої містить елемент справжньої драми: маленька квіткарка добре справилася зі своєю роллю знатної дами і більше вже не потрібна – їй залишається повернутися на вулицю або вийти заміж за одного з трьох героїв [1].

Глядач розуміє, що Еліза перетворилася на справжню леді не тому, що її навчили одягатися й говорити, як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді та джентльменами в їхньому середовищі.

У той час як уся п’єса численними деталями показує, що різниця між леді та квіткаркою полягає в їхній поведінці, у тексті фразою, що стала афоризмом, стверджується кардинально протилежна думка:

«Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона поводиться, а тим, як поводяться із нею». Ці слова у п’єсі належать Елізі.

Конфлікт п'єси: ідейне зіткнення двох різних життєвих позицій, виразниками яких є професор Генрі Хіггінс і колишня квіткарка Еліза Дулітл.

Розвиток сюжету визначає парі професора фонетики Хіггінса з ученим-індологом полковником Пікерінгом. За півроку професор Хіггінс береться перетворити вульгарну квіткарку Елізу Дулітл у «герцогиню», оскільки, на думку професора, їх відрізняє лише достаток, добрі манери, поведінка і мова [6]. Комедія «Пігмаліон» має композиційну структуру драми-дискусії. У ній виділяються такі елементи: зав'язка (дія I і ІІ) — розвиток дії (дія III і IV) — дискусія (дія V) [6]. У ній відбувається представлення і знайомство основних дійових осіб: професора Хіггінса, полковника Пікерінга, вуличної торговки квітами Елізи Дулітл і сімейства збіднілих англійських аристократів. Еліза Дулітл брудно одягнена, говорить мовою англійських «низів» — кокні, її торгівля більше схожа на жебрацтво. Однак вона не позбавлена почуття власної гідності. Дівчина зуміла зберегти у злиднях моральні поняття, тверезий погляд на життя. Самоповага, природна обдарованість, уявлення Елізи про краще життя, в якому треба бути чистим, де правильно говорять, не животіють в убогості, стали визначальними для її подальшого перетворення у витончену й одночасно сильну жінку.

Еліза прагне піднестися над життєвими обставинами. Вона міркує, що якщо дивак-вчений навчить її говорити правильною мовою, то це допоможе їй підвищити соціальний статус — поступити продавщицею в квіткову крамницю. Реаліями життя викликана її «ділова розмова» і візит «у повному параді» до професора фонетики, що взявся перетворити вульгарну замазуру на світську даму. В образі професора Хіггінса автор представляє тип ученого, який цілком поринув у свою науку. Експеримент із Елізою цікавий йому сам по собі. Попервах дівчина служить лише «піддослідним матеріалом», і він байдужий до її внутрішнього світу, та це не є проявом снобізму. Він також грубий і гордовитий і у ставленні до світських дам. Хіггінс позбавлений станових забобонів, мислить широко і вільно.

Процес навчання Елізи безпосередньо не показаний. Можна простежити лише його поетапні результати: це сцена в салоні місіс Хіггінс і сцена нічної розмови Елізи з Хіггінсом після тріумфального завершення експерименту. Хіггінс і його талановита учениця докладають чимало зусиль, виявляючи завидну впертість для досягнення мети. Еліза вбирає все краще, що дає їй сприятливе середовище, однак, за словами Хіггінса, йому вже треба думати не тільки, як дівчина говорить, але й про те, що вона говорить. На цій невідповідності форми і змісту тримається комізм сцени в салоні міссіс Хіггінс. Розмовляючи про погоду, Еліза збивається на дикторський тон, а потім і зовсім на звичному жаргоні розповідає історію з особистого «життя в народі». Салонні інтонації і бездоганна вимова колишньої квіткарки поєднуються з вульгарною лексикою лондонських нетрів.

Сцена нічної розмови Хіггінса і Елізи – кульмінація комедії. У ній відображений головний результат експерименту — вулична торговка не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, що Еліза — Галатея «бунтує» проти свого творця, проти тієї пасивної ролі «матеріалу для експерименту», що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці. Порівнюючи Хіггінса і Елізу, автор підкреслює багатство її натури, незалежний характер, показуючи, що свідома обмеженість професора сугубо науковими інтересами позбавляє його людяності.

Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвитку природних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал — активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива «щаслива розв'язка» у взаєминах Хіггінса-Пігмаліона і Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п'єса [6].

Гранично стислі і водночас вичерпні визначення певних предметів чи явищ суспільної дійсності, які конденсують досвід суспільного життя, реальності, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв. Тому недаремно Бернарда Шоу вважають майстром афористики. Автор вдало передає завершені думки повчального або пізнавального змісту в лаконічній експресивній формі.

2.2. Трансформація образу Елізи Дулітл від вульгарної квіткарки до прекрасної ледіОбраз Елізи Дулітл у комедії Б. Шоу «Пігмаліон» подано у розвитку. На початку твору це невпевнена у собі бідна квіткарка, яку лякає все, що відбувається навколо: дивний громадянин, що записує її слова. Власне сама п'єса має оригінальну форму. Важливу роль для розуміння концепції автора відіграють передмова і післямова. У передмові драматург повідомляє, що комедія має виразно дидактичний характер. Це ми усвідомлюємо, тільки висновки від прочитаного або побаченого робить кожен читач або глядач свої. Яку істину хотів довести Б. Шоу, демонструючи зміни, які відбулися із бідною Елізою Дулітл? Чи можна змінити життя людини, її світогляд, примусивши її просто розмовляти правильною літературною мовою?

Щодо другого питання, то драматург запевняє, що зміна, яка відбулася з Елізою Дулітл цілком реальна. Ті, хто бажає досягти кар'єрних успіхів, скидають звичні діалекти подібно до змії, яка скидає стару шкіру. Далі зазначається, що перетворення це треба робити із науковим підходом, оскільки «остання стадія навчання може видатися безнадійніше, ніж перша: чесний природний діалект нетрів винести набагато легше, ніж спробу особистості, що не навчена фонетично, наслідувати вульгарному жаргону членів гольф-клубу».

Драматург обирає героїню, яка перебуває на самому дні англійського суспільства для того, щоб полемічно загострити один із головних парадоксів. Шоу береться довести, що різниця між вуличною квіткаркою та герцогинею «полягає лише у вимові». Цей висновок сприймався сучасниками письменника як парадокс і був своєрідним запрошенням до глядачів пошукати відповідь на непросте питання: чим відрізняються люди. Такий висновок був викликом вищим, освіченим класам англійського суспільства і підривав віру в непорушність суспільної ієрархії.

Навчання Елізи відбувалося із урахуванням усіх наукових вимог, хоча іноді сам Хіггінс грішив, вставляючи подекуди жаргонні вислови. Це прямий натяк на ще одну героїню п'єси, Клару. Від народження Клара мала те, чого так прагнула Еліза. Проте розвиток її відбувався у зворотному напрямку — вона губила те, що мала. Згадаймо, коли Клара вперше почула Елізу, то відразу ж вирішила наслідувати цей зразок «красномовства». На зауваження матері вона відповіла, що так розмовляє сучасна молода еліта — це мода. Отже, на початку дівчата мали різні можливості, але кожна досягла того, на що була спроможна. Повернемося до образу Елізи Дулітл.

Автор всіляко підкреслює, що на початку твору квіткарка Еліза Дулітл перебуває на найнижчій стадії духовного розвитку. Еліза — типова дівчина «кокні» — тобто найбідніша та найменш освічена мешканка Лондону, яка розмовляє жахливою англійською мовою. За словами Шоу, «її не можна назвати привабливою, її вихованням ніхто не займався: «Вона так невідпорно вульгарна, так кричуще брудна...» — каже Хіггінс [4]. Але дівчина має і чимало привабливих рис, які є запорукою перевтілення її на витончену жінку: щирість, енергійність, природна моральність, які Еліза зберегла у лондонських нетрях. У дівчини є почуття власної гідності, що є здоровою основою для будування характеру нової, гордої та сильної Елізи.

Еліза не бажає миритись із грубістю професора Хіггінса. Він не має права дивитись на неї як на істоту нижчого порядку і думати, що дівчину можна цивілізувати, показати їй краще життя, а потім знову повернути туди, звідки взяли.

На початку п'єси Еліза інстинктивно, на підсвідомому рівні вимагає поваги до своєї жіночої особистості: «Я маю таке саме право сидіти тут, як і ви». Протягом п'єси Еліза змінюється настільки, що, коли вона виходить з ванної кімнати в кімоно, рідний батько не впізнає її, а професор Хіггінс і полковник Пікерінг тільки тепер відкривають для себе красу дівчини. Через три місяці її зовнішність майже бездоганна, хоча жести ще не набули потрібної невимушеності. Еліза порушує правила «мовленнєвої поведінки», і їй ще потрібен час, щоб стати взірцем світської леді [4].

Але чим швидше піднімається Еліза до рівня справжньої герцогині, тим більше загострюється проблема її майбутньої долі, тим більше унаочнюється жорстокість експерименту Хіггінса та Пікерінга.

Доля експерименту цікавить професора більше, ніж доля живої людини, Хіггінс легковажно відмахується від Цих питань, обіцяючи знайти Елізі якусь нескладну роботу. Через шість місяців героїня зовсім не схожа на ту бідну невиховану дівчину, яку глядачі бачили у першій дії. Еліза перетворилась на блискучу леді, але не відчуває себе щасливою.

Під впливом виховання розвинувся розум дівчини, витончились почуття. Вона краще за всіх бачить складність ситуації, звинувачуючи Хіггінса в тому, що він поставив на ній жорстокий експеримент. Еліза питає: «До чого я придатна? До чого ви мене пристосували? Куди мені йти? Що мені робити? Що тепер буде зі мною?» Дівчина звинувачує професора в тому, що він штучно переніс її в чуже середовище: «Раніше я продавала квіти, але не себе. Тепер ви зробили з мене леді — і я здатна торгувати лише собою. Краще б ви залишили мене на вулиці!» [1]

Коли Хіггінс не чує слів Елізи і демонстративно глузує з неї, дівчина переходить в контрнаступ. Захищаючи себе, сама іронізує над професором. Еліза закохалась у Хіггінса, їй дуже прикро, що цей чоловік зовсім не звертає уваги на її красу, не бачить у ній жінку і прагне повністю придушити її особистість.

Героїня не хоче нікому дозволяти роздавити себе, звертається до Хіггінса. «Я знаю, я проста, неосвічена дівчина, а ви джентльмен і вчений; але все-таки я людина, а не порожнє місце». Еліза не згодна з тим безжалісним « експериментом «, який поставили Хіггінс та Пікерінг.

Еліза має право вимагати, щоб до неї ставились як до леді, а не як до «пучка гнилої» моркви. її здібності, сила характеру, гідність, відвага заслуговують на повагу [5].

ВИСНОВКИОтже, сюжет твору був іронічною, а часом і пародійною стилізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Відповідно до античного міфу Пігмаліон був великим скульптором, жив на Кіпрі багато віків тому і ненавидів жінок і шлюб. Якось він вирізьбив із слонової кістки статую дівчини небаченої краси. Мов жива, стояла ця статуя у майстерні. Здавалося, що вона дихало і ось-ось почне рухатися. Чоловік закохався у чарівну скульптуру і почав молити богиню кохання Афродіту оживити Галатею. Побачивши, як щиро кохав скульптор, Афродіта оживила його витвір. Галатея стає реальною прекрасною жінкою, Пігмаліон одружився з нею, у них народилися діти.

Але Бернард Шоу далекий від думки про відтворення образів і ситуацій античного міфу, навпаки, вони парадоксально змінені в його п'єсі У ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дулітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс.

Головна колізія твору: професор Хіггінс разом зі своїм другом полковником Пікерінгом взявся навчити Елізу правильної англійської мови і манер настільки добре, що ніхто не зрозумів її від герцогині. Еліза виявилася здібною ученицею і не тільки навчилася доброї вимови та манер, але й змінилася духовно. Але Шоу показав трагічну неможливість талановитої, духовно збагаченої та освіченої жінки достойно владнати своє життя без належного капіталу. Драматург декілька разів змінював фінал п'єси: спочатку Еліза рішуче залишила Хіггінса, щоб більше ніколи не повернути до нього; згодом у післямові автор сказав про те, що Еліза могла вийти заміж за Фредді Ейнсфорд Хіллі та за матеріальної підтримки Хіггінса і Пікерінга відкрити квітковий магазин. Зрештою виник ще один варіант фіналу: Еліза повернулася до Хіггінса, але не як дружина чи коханка, а як приятелька, їхні стосунки суто ділові, дружні.

Професор Хіггінс - людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він - аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив.

Еліза стала гідним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її «міс Дулітл», коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже «різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться».

Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина - здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийшло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією простою «нетіпахою», якій так весело було жити на світі.

Навчання Хіггінса, ввічливе ставлення Пікерінга, увага до її особи з боку довколишніх людей поступово формували Елізу, яка згодом скаже: «Різниця між леді і квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться». Еліза змінилася, перетворилась, ожила, як Галатея, до того ж вона свідомо захотіла змінити своє буття, а це нове буття сформувало в ній нову свідомість. Жаль, що професорові забракувало душевного такту й вихованості... Якби він був не таким грубіяном і снобом, Еліза могла б стати справжньою Галатеєю — люблячою та ніжною, доброю та уважною. Адже саме тому, що Пігмаліон такий «пігмаліоністий» — різкий, неотесаний, нечемний,— Еліза замість слів вдячності за науку виголошує обвинувачувальну промову на адресу свого творця.

Мені здається, розвинений інтелект Елізи завжди буде тягти її до таких, як Хіггінс,— аристократів за походженням, до таких, як Пікерінг,— аристократів за духом, але її природне чуття їй підказує: «Твоє місце з такими, як Фредді». Думаю, що остання сцена, відверта розмова з Хіггінсом — це крик душі, яка розривається навпіл. Душа прагне вищого, кращого, досконалішого, а життєві умови диктують своє. У фіналі п'єси Еліза сама не знає, коли була щасливішою: у минулому чи в сучасному; вона не знає, яке в неї майбутнє.

То що ж робити — залишатися в «канаві» і бути весело-безтурботною чи вириватися з «бруду», а потім бідкатися від розвиненої культури й інтелекту, від внутрішнього дискомфорту?

Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес непростий і болісний.

Парадокс у творі - це основний засіб постановки проблеми. Шоу сказав, що його парадокси відтворили дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя. Письменник тільки допоміг це побачити. Це драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Вибрані твори (у 3-х томах): пер. з англ. /Б. Шоу. — К.: ФОП Жупанський, 2008. — (Лауреати Нобелівської премії).

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя» - «НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

«Заплющуючи очі. Видатні західні інтелектуали, які не витримали перевірки Голодомором» // «Український тиждень», № 47 (264) 23-29 листопада 2012р.

Пігмаліон: пер. з англ. О. Мокровольського// Журнал «Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури», 1999. — № 4.

Пігмаліон. Свята Йоанна : п'єси / Б. Шоу; пер. з англ. М. Павлов, М. Т. Опанащук; худож. Н. В. Клочкова. — К. : Країна мрій, 2012. — 320 с.

Джордж Бернард Шоу. Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Бернард_Шоу

Похожие работы:

«Бакай Дмитрий, гр. 507 Перед тем, как рассматривать вопрос географической культуры как фактора устойчивого развития необходимо сначала пояснить понятия географической культуры, а также уделить внимание понятию устойчивого р...»

«Содержание: Пояснительная записка..2 Учебно-тематический план..6 Содержание..7 Методическое обеспечение..9 Список литературы, используемый при написании программы.11 Приложение 1..12ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА. Данная программа имеет физкультурно-спо...»

«МОГИЛЁВСКИЙ ОБЛИСПОЛКОМГЛАВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ИДЕОЛОГИЧЕСКОЙ РАБОТЫ,КУЛЬТУРЫ И ПО ДЕЛАМ МОЛОДЕЖИ МАТЕРИАЛ для информационно-пропагандистских групп 1.ЖИЛИЩНО-КОММУНАЛЬНОЕ ХОЗЯЙСТВО В БЕЛАРУСИ:ЗАЩИТА ПРАВ ПОТРЕБИТЕЛЕЙ 2. Дире...»

«Структура рабочей программы дисциплины (модуля). Компьютерное моделирование Аннотация к дисциплине Курс "Компьютерное моделирование" включает в себя 24 лекционных часов, 108 лабораторных часов. Лекционный цикл предваряет практические задания в...»

«АДМИНИСТРАЦИЯМУНИЦИПАЛЬНОГО ОБРАЗРВАНИЯ"МАРФИНСКИЙ СЕЛЬСОВЕТ" ВОЛОДАРСКОГО РАЙОНАПОСТАНОВЛЕНИЕ 09  2015г. № _ " Об утверждении муниципальнойпрограммы "Укрепление межнациональногои межконфессионального согласия, социальнойи культурной адаптации мигрантов, профилактик...»

«5143500-11430000XIII Международный фестиваль-конкурсв рамках Проекта КАРАВАН КУЛЬТУРЫ 2017 Западное Поморье, Волин(море, Польша Германия)Даты заездов на весну и лето 2017/19 гг: BALTIC MUSIC RACE 30.04-03.05.2017 / 30.04-03.05.2018 / 30.04-03.05.2019 I: ARTISTIC SUMMER 23-26.06.2017 / 22-25.06.2018 / 21-24.06.2019 II: EAST-WEST 21-24.07.2017 / 20-23.0...»

«АДЛЕР — Большой Сочи ВЫЕЗДЫ ПО ВТОРНИКАМ (8дней/7ночей)ЧАСТНАЯ ГОСТИНИЦА "ЕЛЕНА" Местоположение: гостиница расположена в центре Адлерского района по ул. Мира (угол улицы Мира и ул.Ленина) недалеко от моря...»

«2261235567690007. Регулярный контроль уровня холестерина в крови: Все люди старше 30 лет должны ежегодно сдавать анализ для определения уровня холестерина в крови.8. Регулярный контроль уровня сахара в крови: Людям после 40-45 лет следует сдавать анализ крови на сахар ежегодно.9. Прием препаратов для разжижения...»

«Департамент культуры администрации Краснодарского края Краевой учебно-методический центр по подготовке и повышению квалификации кадров культуры и искусства Государственное бюджетное образовательное учреждение среднего профессионального образования Краснодарского края"КРАСНОДАРСКИЙ КРАЕВОЙ КОЛЛЕДЖ КУЛЬТУРЫ" Основы работы над произ...»

«Наименование учредителя Полное наименование образовательного учреждения Утверждаю Директор МБОУ ДОД "_детская школа искусств" ФИО руководителяПРИМЕРНАЯ ДОПОЛНИТЕЛЬНАЯ ПРЕДПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ ПРОГРАММА В ОБЛАСТИ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО...»

«ПЛАНМЕРОПРИЯТИЙ, ПОСВЯЩЕННЫХ ПРАЗДНОВАНИЮДНЯ ВОЗДУШНО – ДЕСАНТНЫХ ВОЙСК РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ № п\пНаименование мероприятия Дата, время проведения Место проведенияОБЩЕГОРОДСКИЕ МЕРОПРИЯТИЯ Поминальное богослужение 02...»

«Львівська національна музична академія ім. М.Лисенка Оркестровий факультет Кафедра народних інструментів Дипломна робота для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "Магістр" на тему: Становлення та розвиток бандурного виконавства на ТернопільщиніВиконала: студентка спеціальності 8.02020401 "Музичне...»

«ПОЛОЖЕНИЕ о XI международном фестивале фольклора и ремесел "Двенадцать ключей" XI международный фестиваль фольклора и ремесел "Двенадцать ключей" в 2017 году приурочен к празднованию 500–летия возведения Тульского Кремля в рамка проекта "Большая засечная черта", который б...»

«СОГЛАСОВАНО: Генеральный директор АО "Газстройдеталь" _/ В.В. Денисов/ "_"2017г. centercenter УТВЕРЖДЕНО: Председатель Комитета Тульской области по спорту _/Д.Н. Яковлев / "_"2017г.СОГЛАСОВАНО: Президент Общественная организация Федерация конного спорта Тульской области _/Г.И. Писарчук/ "_"_2017г. 9779026670 ПОЛОЖЕНИЕ О СОРЕВНОВАНИЯХ 2472...»







 
2018 www.el.z-pdf.ru - «Библиотека бесплатных материалов - онлайн документы»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 2-3 рабочих дней удалим его.